Від волонтерки — до штурмової роти
Після початку війни у 2014 році чоловік та син Тетяни вступили до лав "Правого сектору". Жінка спершу допомагала волонтерами, а згодом і сама приєдналася до підрозділу, щоб бути поруч із рідними.
Вона служила стрільцем штурмової роти, з 2018 року — на "нульових" позиціях біля Попасної, Горлівки, Бахмута та під Чугуєвом. За її словами, виконувала бойові завдання на рівні з чоловіками, бо не хотіла, щоб до неї ставились інакше.
"Це лютий 2018-го, окоп за Попасною. Ми утримували позиції — друга штурмова рота батальйону “Донбас-Україна”. Я — старший солдат “Подоляночка”. Саме так я збиралася на бойове чергування", — розповіла ветеранка.
Тетяна описує у книзі справжню війну — без пафосу й романтики. Тут і побут у бліндажах, і будні під обстрілами, і моменти, коли здавалося, що страх — розкіш. Особливе місце у книзі займають історії загиблих побратимів, яких вона називає своєю другою сім’єю.
"Бувають дні, коли відкриваю книгу й перечитую. Це моє життя — важке, але справжнє. Тут є про тих, кого вже немає, і про тих, хто досі на фронті", — поділилася письменниця.
Як народилася книга
Після отриманої баротравми Тетяну комісували з армії. Вона почала записувати свої спогади, аби впоратися з болем і пережитим. Тексти, які зберігала у телефоні під час служби, згодом перетворилися на рукопис.
"Я писала в нотатки, у щоденник, потім усе це стало книгою. Часто це були пости-реквієми після загибелі побратимів. Тепер ці спогади — світла пам’ять про них", — розповіла авторка.
Роботу над книгою вона завершила у 2020 році, а видання побачило світ у серпні 2025-го.
Це вже третя книга у творчому доробку письменниці. Її дебютна робота — "Притаманна" (2016) — присвячена дитинству та історії дідуся, який пережив сталінські табори. У 2024 році вийшла збірка військової прози "Маленький жовтий екскаватор".
"Коли видавчиня сказала, що “Подоляночка. Незломима” потрапила до списку номінантів ВВС, я була в шоці. Але щаслива, що моя душа, вкладена в цю історію, отримала таку оцінку", — сказала Тетяна.
Через отримані травми жінка має інвалідність, але не втратила зв’язок із військовим середовищем. Вона виховує трьох дітей, працює у Центрі надання соціальних послуг Махнівської громади, допомагає ветеранам і демобілізованим. А ще — продовжує писати нові тексти. Розповіла, що зараз працює над новою книгою, зміст якої поки тримає в секреті.
06.11.2025
